У подихах вітру лунає дзвін зброї
Хоча бойовище вже вкрила імла
Стрибога онуки ввібрали смак крові
А кров вкрила поле, мов дрова зола
У трави вкладаються воїни спати
Вкриваються димом палаючих стріл
І навіть дружинам вже їх не підняти
Не сісти разом за князівський їм стіл
Усе це я бачу зі свого престолу
І спів перемоги, і смерті пісні
Я чую, та воїв не кличу до столу
Дерев бо коріння - престолом мені
Я келих наповню й підійму угору -
То дяка Богам за підтримку в бою
Шкода лиш, що напій закінчиться скоро -
Із серця наповнюю чашу свою
Я очі відкрив і дівчину побачив
На білім коні, щит і спис у руках
До мене звернулась: "Ходімо, юначе
Тебе уже ждуть на Сварожих луках"